«Одного дня я прокинувся і зрозумів, що мій бізнес, який я будував багато років, фактично забрали. На папері – санкції, а в реальності – політичний тиск. Це був явний сигнал: або ти мовчиш, або тебе просто залишать ні з чим», – розповідає наш співрозмовник на умовах суворої анонімності – боїться ще більшого тиску та значно серйозніших наслідків.
Його історія – не поодинокий випадок. В Україні санкції, які було запроваджено для цілей захисту національної безпеки та інтересів, коли інші засоби не здатні забезпечити швидкий та ефективний результат, поступово стали перетворюватися на інструмент тиску на бізнес та усунення опозиції. Ми провели незалежне журналістське розслідування, щоб з’ясувати, наскільки робочим є механізм оскарження санкцій та чи є вони вироком для «недружнього» до влади бізнесу.
Формально – право на оскарження, а фактично – глухий кут
Механізм застосування санкцій досить простий. Відповідні пропозиції виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України або Службою безпеки України. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, окрім стягнення в дохід держави активів, приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, який може бути оскаржений в судовому порядку.
При цьому ключова роль у введенні санкцій відводиться саме Президенту: без його дій рішення РНБО саме собою чинності не набирає, і Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію. Більше того, Президент України є Головою РНБО, формує персональний склад Ради, призначає та звільняє секретаря РНБО.
Здавалося б, механізм оскарження рішення про застосування санкцій – доволі стандартний. Та чи є він ефективним і чи дозволяє бізнесу реально захистити свої порушені права?
Статистика говорить сама за себе.
За інформацією, наданою суддею Верховного Суду О. Ткачуком від час виступу на ІІ Конференції «БІЗНЕС VS САНКЦІЇ», станом на липень 2024 року з 2017 року в провадженні Верховного Суду перебувала 461 справа стосовно оскарження указів Президента України, якими введено в дію рішення РНБО про застосування санкцій. 256 з них – досі на розгляді. Велика Палата Верховного Суду переглянула 44 справи в апеляційному порядку.
За результатами розгляду таких справ ВС ухвалив 27 рішень про відмову в задоволенні позову, 1 – про задоволення позову, 46 – про закриття провадження, 3 – про відмову у відкритті провадження, 67 – про залишення позовної заяви без розгляду і 61 – про повернення позовної заяви.
Ми не виключаємо, що рішення про задоволення позову може бути скасовано Великою Палатою ВС після перегляду в апеляційному порядку. У будь-якому разі, результат на користь бізнесу не втішний: лише один задоволений позов за 7 років.
Історія одного бізнесмена: від злету до санкцій
Під час журналістського розслідування, ми поспілкувались з Ігорем Наумцем, який впевнений, що став одним із тих, події довкола кого ілюструють поточні проблеми українського законодавства, механізму застосування санкцій РНБО та діяльності правоохоронних органів.
Бізнесмен розповів нашим журналістам, як будував та розвивав свій надровидобувний бізнес, а згодом, досягши успіху, спробував реалізувати себе в політиці, що і вважає переломним моментом. Він наполягає, що ніколи не співпрацював з російськими окупантами і не підтримував «рускій мір», проте це не уберегло його від санкцій РНБО та численних розслідувань з боку правоохоронців щодо нього та його бізнесу.
Останні події навколо себе наш співрозмовник розцінює як політичний тиск та рейдерство. Він, як і ряд інших впливових бізнесменів країни, потрапив під державний прес під назвою «санкції РНБО». Підприємець вважає, що застосовані до нього санкції стали способом політичної розправи, відголоском його спроб реалізуватися в політиці. На його думку, сьогодні будь-які прояви критики влади в Україні наштовхуються на жорсткий супротив із боку Банкової, де опозицію сприймають як конкурентів.
Під час нашої розмови пан Ігор повідомив, що близько двох років тому розпочав попередню роботу над створенням нової політичної сили, здатної не лише протистояти діючій владі, а й забезпечити перемогу над росією, відновити реальну демократію в країні та оновити державний апарат, де повага до закону й громадянських прав стоятиме вище за власні амбіції високопосадовців. Очолити цю силу, переконаний Пан Наумець, могла тоді і може зараз лише одна людина – генерал Валерій Залужний. Він вважає, що фігура Залужного уособлює військову стійкість, що так необхідна в умовах повномасштабної війни, та потенціал політичної модернізації країни.
Нагадаємо, що чутки про політичні плани й амбіції Валерія Залужного ходять давно, і тепер вони можуть отримати новий вимір на тлі різкого посилення критики нинішньої влади та заяв зі сторони бізнесу про використання санкцій як засобу політичного тиску.
За словами нашого співрозмовника, саме після цих кроків – обговорення проекту в політичних колах та пошуку джерел його фінансування – проти нього й було застосовано санкції, з якими він бориться всіма доступними правовими засобами.
Пан Наумець зібрав ряд доказів, які, як він вважає, допоможуть довести, кому з чинних високопосадовців держави та впливових бізнесменів вигідне його переслідування, хто стоїть за ініціюванням санкцій та кримінальних проваджень проти нього. Він має намір розкрити ці докази громадськості, а також продовжити формування власної політично партії, тому що переконаний: лише це може допомогти йому захиститися від політичного переслідувань.
Втім, прагнучи докопатися до істини, ми дослідили історію підприємця з відкритих джерел та знайшли багато цікавого. Згідно з публікаціями в ЗМІ, ще до Революції Гідності Ігор Наумець тісно співпрацював з Партією Регіонів. Саме за президенства Януковича його бізнес стрімко виріс і укріпився на українському ринку. Сьогодні можна лише припускати, чи пов’язаний успіх бізнесмена та його можливі контакти з регіоналами.
Окрім вірогідних зв’язків з представниками Партії Регіонів, в медіа публікувалася інформація про те, що бізнесмен є громадянином російської федерації, але про це достовірно нічого не відомо. Крім того, повідомлялося, що він активно постачав до рф продукцію зі своїх підприємств, проте кілька років тому суд визнав цю інформацію недостовірною. Відомо, що вказані факти розслідувались правоохоронними органами, однак, вочевидь, розслідування зайшли в глухий кут, принаймні жодних відомостей про їх результати у відкритому доступі знайти не вдалося.
На додаткове запитання щодо кримінальних проваджень пан Ігор відповів, що не існує жодних підстав для його притягнення до кримінальної відповідальності. Він вважає, що всі кримінальні провадження проти нього ініційовані виключно з метою блокування його бізнесу та перешкоджання політичним ініціативам.
Що залишається у підсумку
Ми не будемо вдаватися до оцінки підстав застосування санкцій ні щодо героїв нашого інтерв’ю, ні щодо інших підсанкційних осіб: це справа РНБО та компетентних судів. Проте очевидно, що санкціями легко зловживати. Схема проста і цинічна: спершу – санкції РНБО, далі – кримінальні провадження, арешт рахунків і майна та тотальний тиск правоохоронців. Це дає подвійний результат: політичні опоненти, щодо яких застосовано санкції, більше не становлять жодної загрози, і водночас зацікавлені особи заходять на ринок і спокійно захоплюють бізнес. Ефект від санкцій – миттєвий, вони не вимагають ні тривалих розслідувань, ні розгляду справи судом. Особа, яка отримала політичну вагу і висловилася «проти», залишається без активів, репутації та шансу на захист, судячи з наведеної вище статистики, адже формально закон гарантує право на оскарження, тоді як фактично це – квиток в один кінець без реального права на справедливий суд.
Наша редакція сподівається, що санкції знову стануть інструментом боротьби проти дійсних ворогів держави, а не зброєю у внутрішній політичній боротьбі, інакше вони не лише зруйнують український бізнес, а й остаточно підірвуть довіру до правосуддя та нашкодять міжнародній репутації України.