Посол України у Німеччині Андрій Мельник може вже незабаром повернутися до Києва. Цьому передували його спірні заяви щодо провідника ОУН Степана Бандери. Німецькі ЗМІ як федерального, так і місцевого значення, активно коментують скандал навколо українського посла. Докладніше – в огляді преси DW.
У своєму коментарі франкфуртська газета Frankfurter Allgemeine Zeitung насамперед підкреслює, що Мельника не слід вважати “ані націоналістом, ані антисемітом або ж патологічним ворогом Польщі”.
“Він якраз є представником тієї демократичної України, яка зараз бореться за виживання проти агресії російської диктатури. Тим не менш, в інтерв’ю він назвав Степана Бандеру “борцем за свободу” – чоловіка, який у міжвоєнний період як терорист боровся проти польської держави, був антисемітом і мріяв про Україну без її численних етнічних меншин. Організації, очолювані Бандерою, знищили десятки тисяч поляків і євреїв під час Другої світової війни (поки сам Бандера був ув’язненим у німецькій тюрмі). Тому гостра критика Мельника за вихваляння Бандери є виправданою. Бандера і його люди не пасують як символ сучасної України. Але коментарі Мельника мають дати німцям привід задуматися над непростою історією України. Є багато причин, чому навіть багатьом щирим демократам в Україні важко дається без застережень засудити Бандеру”, – пише FAZ і додає, що на території нинішньої України, “яка з 1939 року опинилася між жорнами двох людожерських тоталітарних режимів націонал-соціалізму та сталінізму, героїв з бездоганною репутацією не могло бути”.
Набагато критичніше діяльність Мельника на посольській службі оцінюють оглядачі Rheinpfalz з Людвігсгафена:
“Кажуть, що дипломатія – це мистецтво тупотіти ногами, не наступаючи нікому на пальці. Посол України Андрій Мельник цього ніколи не розумів. З моменту російського нападу на Україну він, наче гучномовець, виступає в кожному другому ток-шоу і бушує в (соцмережі. – Ред.) Twitter. Завжди з вимогами, рідко дипломатичний. (…) Компрометуючи і заганяючи в кут своїх партнерів, він перетворився на розкольника, замість того щоб стати будівником німецько-українських мостів. У Києві це добре усвідомлюють. Тим не менш, успіхом Мельника вважають те, що Берлін змінив свою позицію в питанні постачання озброєнь. Тепер Мельник, як кажуть, має стати заступником міністра закордонних справ України – це, власне кажучи, просування по службі. Слід сподіватися, що його наступником у Німеччині стане справжній дипломат”, – пише газета.
Газета Badische Zeitung з Фрайбурга дещо стриманіше коментує ще офіційно не підтверджений перехід посла на іншу посаду:
“Уряд у Києві після останнього шуму усвідомив, що Мельник зараз у Німеччині завдає більше шкоди, ніж для робить добра Україні, і з цього зробили необхідні висновки. На це знадобився час, хоча не дипломатія завжди була сильною рисою Мельника, а уїдливі дописи у соцмережах, гостра полеміка, порушення табу як спосіб привернути увагу. У такий спосіб він постійно порушував злагоду та риторику умиротворення в цій країні”, – пише газета і додає, що причин зітхати з полегшенням з огляду на очікуваний від’їзд Мельника не варто, адже війна триває, Україна і надалі потребуватиме солідарності ФРН, а отже й представника її інтересів у Берліні, який часом може поводитися галасливо.
Цілком протилежну думку подає Neue Osnabrücker Zeitung:
“З таким глибоко провокативним підходом, який демонструє чільний дипломат, не домогтися солідарності німців, якої так потребує Київ у боротьбі з російськими загарбниками. Чим уважнішого до німецької чутливості наступника Мельника обере Володимир Зеленський, тим краще це буде для інтересів України. Чи доцільно відхрещуватися від Мельника, роблячи його заступником міністра закордонних справ, – це вже інше питання”, – резюмує газета.
Südwest Presse з баварського Ульма також критикує Мельника за брак дипломатичності на посаді.
“Він багато чого цим домігся та водночас побив дуже багато глечиків. Мало хто з німецьких урядовців останнім часом ішов із ним на контакт. Якщо його звільнення буде підтверджено, то це, можливо, і є наслідок цього похолодання, або ж принаймні усвідомлення в Києві того, що тепер потрібен новий і більш дипломатичний підхід”, – вважають оглядачі Südwest Presse.
Натомість газета Badische Neueste Nachrichten зазначає, що ціною піар-успіху Мельника став розлад у стосунках із політичним керівництвом ФРН. “Спочатку (зіпсувалися. – Ред.) стосунки з канцлером Олафом Шольцем, якого (не)дипломат назвав “ображеною ліверною ковбасою” (…) Скандал свідчить про віртуозну здатність Мельника привернути до своєї проблеми увагу максимально широкої публіки. Заяви про “ліверну ковбасу” навіть стали темою для New York Times, адже Мельник, на превеликий жаль для канцлера, тримав скандал “на повільному вогні”, наприклад, влаштував “ліверноковбасну зустріч” із м’ясником з південного Пфальцу”, – нагадує газета.
Allgemeine Zeitung з Майнца також пригадує Мельнику скандал із “ліверною ковбасою”, який, як вважає газета, послабив заслуги дипломата у перші тижні загарбницької війни проти України з мобілізацією західної підтримки України. “Мельник розколював громадськість тоді, коли його країні була потрібна одностайна підтримка. Для України це болюча проблема. Ажіотаж навколо Бандери також ставить країну, що потрапила під напад, перед завданням – завданням критичного опрацювання власної історії”, – переконана Allgemeine Zeitung.
Видання Volkstimmeз Магдебурга пише, що безкомпромісність посла призвела до небажаних для нього наслідків:
“На початку війни Андрій Мельник був для України на вагу золота. З ефектними провокаційними виступами посол міцно заручився увагою німецької громадськості до російського вторгнення проти своєї країни. Він міг бути упевненим у твердій підтримці федерального уряду. Потім він перебільшив із поляризацією під гаслом: “Хто не з нами, той проти нас”. Недипломатичний дипломат, таким чином, домігся відчуження багатьох німців. Це – ведмежа послуга для солідарності з Україною (…) Тепер ніякі вибачення не допоможуть. Після радіоінтерв’ю, у якому він заперечив доведені факти антисемітизму та колаборації з нацистами українського націоналіста Степана Бандери, його власний уряд офіційно від нього дистанціювався. Це – квиток Мельнику на повернення додому”, – підсумовує Volkstimme.